Дмитро Якутович за роботою.
Карпати, біля хати, 1980.
Автор фото — Георгій Якутович.
З архіву родини

Дмитро Якутович уже понад сорок років працює у професійному мистецтві, без фахової освіти. Проте навряд чи в Україні є такий навчальний заклад, який би міг запропонувати митцю програму, подібну до тієї, що особисто для нього склали українські художники в будинку на Кудрявській. Вчителями Дмитра були, зокрема, Григорій Гавриленко, Анатолій Лимарєв, Михайло Вайнштейн, Олександр Губарев та Микола Рапай. Саме Григорій, побачивши експерименти Дмитра з кольором та фактурою олійних фарб у полотнах, звернув увагу художника на те, що це цікаве художнє рішення. Так і з’явилась авторська техніка Дмитра — живописний малюнок. А свій стиль він визначає як «експресо-імпресаріо», тобто такий, що поєднує риси експресіонізму та імпресіонізму.

Дмитро Якутович.
Місяць та сонце,
1993, полотно на картоні,
олія, авторська техніка, 35х50.
Фото — Вен. Ларін

Дмитро Якутович.
Пляшки та цибуля, 1998, полотно, малюнок, олія, авторська техніка, 80х65. Фото — Вен. Ларін

Дмитро Якутович.
Кам’яний будинок у Седневі,
1991, полотно на картоні,
олія, авторська техніка, 35х50.
Фото — Вен. Ларін

Дмитро згадує, що в нього було щасливе дитинство, попри всі негаразди — він, зокрема, народився на шостому місяці вагітності Асі під час сімейного відпочинку в Каневі.

Дмитро Якутович з Асею Павловською. Гурзуф, 1979. Фото з архіву родини

Дмитро Якутович. Портрет моєї бабусі, 1981, полотно на картоні, олія, 70х50. Фото — Вен. Ларін

У дитинстві хлопець захоплювався музикою, його надзвичайний слух та здібності відзначали друзі Якутовичів, які збирались на його концерти у них вдома на Кудрявській. Дмитро навіть збирався до консерваторії. Крім того, юнак був математично обдарованим, а його пам’ять досі вражає оточення митця — він може встановити точну дату світлини, яка була знята більше, ніж сорок років тому.

У 1970-му році, коли Дмитрові було дванадцять, він з Асею мав відвідати Георгія, який на той час працював на зйомках кінострічки Леоніда Осики «Захар Беркут». Під час подорожі в горах вони потрапили до автокатастрофи, у результаті якої обоє втратили слух. Дмитро був вимушений залишити музичне навчання. Проте він не занепав духом та сконцентрувався на живописі. Малювати він також почав рано, а вже в десять років написав свою першу картину олійними фарбами. Дмитрові характерне синестетичне світовідчуття — у живописі він віднайшов втрачену музику. Митець взагалі визначає себе як «оптиміста». Таким він вважав і батька, додаючи до цієї характеристики ще й потужний прикметник «радикальний». А ось Сергію, на його думку, це не було властиво. Між братами склалися близькі стосунки, але витримані. Дмитро згадує, що Сергій казав, що не треба багато говорити, а треба багато обдумувати — він був людиною не багатослівною, вмів відбирати слова.

Під час реабілітації слуху після аварії, за згадкою митця, юнак багато часу проводив у майстерні Асі, спостерігаючи як вона працює з кольорами. Дмитро надихався її роботою — зараз він вважає, що почуття кольору «в нього від Бога та від матері». Тоді ж він випробував усе, що було в майстерні Асі: акварель, туш тощо. Проте зупинився на олійних фарбах.

Дмитро Якутович. Автопортрет у червоному, 1990, полотно на картоні, олія, 70х50. Фото — Вен. Ларін

Окрім матері, у митця була ще інша близька подруга, яка вплинула на його творчість — його бабуся з маминої сторони Ніна Манучарова. Ніна була відомою радянською архітекторкою (за її проектом був, зокрема, побудований стадіон «Динамо» в Києві) та мистецтвознавицею. Дмитро згадує, що бабуся дуже підтримувала його в пошуках власного стилю — вона казала, що мистецтво має говорити.

Сергій Якутович. Брат, 1986, офорт, 52х63

Дмитро Якутович з Асею Павловською. Фото з архіву родини

Георгій Якутович з Дмитром Якутовичем, 2000. Фото з архіву родини.

Головним учителем митця був батько. Саме він, за словами Дмитра, побачив у нього хист до живопису. Георгій багато малював зі своїм сином, тож під впливом Дмитра графік також звернувся до олійних фарб. Вони навчались одне в одного: Юрі, який був дальтоніком, було важливо зрозуміти, як його син відчуває колір, хоча Дмитро вважає, що Георгію це завжди прекрасно вдавалось. Батько запалював у серцях інших людей вогник закоханості в Карпати — Дмитро багато часу проводив у селі Дземброня, малюючи етюди коло хати. Митець згадує, що Георгій любив Україну, вивчив українську мову по «Тінях забутих предків» Михайла Коцюбинського. Дмитро, за його словами, саме від нього успадкував «український дух».

Дмитро Якутович з Асею Павловською в Карпатах. 1980-ті. З архіву родини.

Дмитро Якутович. Літо минає, 2000, полотно, олія, 70х60. Фото — Вен. Ларін

Дмитро присвятив батькові картину Літо минає, котру зараз називає «етапною», «однією з найкращих». Згадує, що писав її перед смертю батька, і Георгій ще встиг побачити цей твір. На полотні зображені свіжі квіти на горіховому листі на фоні Києво-Печерської Лаври. «Це завершений рівень моєї майстерності», — підсумовує Дмитро.

Георгій Якутович та Дмитро Якутович. Київ, 1 травня 1964-го, парад. Фото з архіву родини

Дмитро Якутович. В Карпатах літом за етюдом, 1996, полотно на картоні, олія, 80х50. Фото — Вен. Ларін

Дмитро Якутович в Карпатах. 1980-ті. Автор фото — Георгій Якутович. З архіву родини

Друзі батьків, які часто збирались на вулиці Кудрявській, дуже вплинули на Дмитра. Вдома у Якутовичів бували різні люди: режисери, митці, поети, письменники та науковці. Особливо тісний зв’язок родина підтримувала, зокрема, з Григорієм Гавриленком, Сергієм Параджановим, Світланою Щербатюк, Юрієм Іллєнком, Леонідом Осикою, Олександром та Олександрою Данченко, Ольгою Рапай-Маркіш та Миколою Рапаєм. Ася близько дружила з Аллою Горською. Дмитро називає себе «послідовним шістдесятником», адже всі його вчителі були шістдесятниками.

Дмитро Якутович. Куточок вулиці Кудрявської, 1981, полотно на картоні, олія, 80х50.Фото — Вен. Ларін

Дмитро Якутович. Карпати, у Чорногорах. 1982. Автор фото — Георгій Якутович. З архіву родини.

Інтер’єру квартири на Кудрявській присвячена велика кількість полотен митця — він дуже любив це місце і йому було там надзвичайно комфортно. Історія того, як Якутовичі оселились у цьому будинку доволі неординарна. На початку двадцятого століття бабуся Георгія Дарина (яка, до речі, працювала в Секретаріаті Центральної Ради разом з Михайлом Грушевським) та його дід Петро оселились у тридцять першому будинку на Андріївському узвозі. Туди ж у 1903–1904-х роках в’їхала родина Котових: Федір Макарович та Акуліна Матвіївна з дітьми. Сім’ї разом жили дуже дружно.

Дмитро Якутович. Інтер’єр нашої квартири, 1986, полотно, олія, 70х50. Фото — Вен. Ларін.

Старша дочка Котових Парасковія, яка добре вчилась у гімназії, підготувала сина Якутовичів В’ячеслава до вступу в Інститут Народного Господарства. Згодом вони побрались та переїхали разом з іншими представниками та представницями двох родів на вулицю Петрівську, в сімнадцятий будинок. У роки окупації під час Другої світової війни Федір та Акуліна почали варити мило за рецептами, якими поділився з ними професор хімії (Федір заробляв на життя, лаштуючи взуття для науковців). Саме там у будинку на Петрівській у Парасковії та В’ячеслава народився Георгій. У 1943-му родина переїхала тимчасово до Івана Їжакевича, українського живописця, письменника та графіка (Парасковія на той час знаходилась разом з Дариною в евакуації в селі Тонкіно у Нижньогородській області (Росія)). Через декілька років сім’я придбала сорок сьомий будинок на Кудрявській, у якому оселились чотири окремі родини з родів Якутовичів та Котових. Після війни Парасковія та В’ячеслав розлучились, і саме на Кудрявську мати Георгія повернулась з дітьми.

Дмитро Якутович. Інтер’єр квартири на вулиці Кудрявська, 1981, полотно на картоні, олія, 80х50. Фото — Вен. Ларін.

Дмитро Якутович. Блакитний Снов, 1977, полотно на картоні, олія. Фото — Вен. Ларін

Дмитро Якутович в Карпатах.1986. Автор фото — Георгій Якутович. З архіву родини

Дмитро Якутович в ботанічному саду. 1995. Фото з архіву родини

Дмитро Якутович в хаті в селі Дземброня. 1986. Автор фото — Георгій Якутович. З архіву родини

У 1988-му році Дмитро вдруге потрапив до автокатастрофи — на Поштовій площі у Києві його збила машина, коли він входив у автобус. Чоловік сильно постраждав; через травми та численні переломи він отримав другу групу інвалідності. Відразу після хвороби митець написав роботу Літній автопортрет, зобразивши себе у світлих кольорах. У 1997-му році Дмитро вступив до Українського товариства глухих та Спілки нечуючих художників «Натхнення». З того часу митець почав активно брати участь у Всеукраїнських виставках людей з інвалідністю та нечуючих митців, надихаючи та підтримуючи своїх колег. Дмитро отримав численні нагороди за свою діяльність: у 2003-му році став лауреатом Всеукраїнського фестивалю людей з інвалідністю, одержавши кубок від Національної Асамблеї; у 2004-му його нагородили Міжнародною премією «Філантроп», у 2006-му — Міжнародною премією «BUZA».

Дмитро Якутович. 2000-ні. Автор фото — Вен. Ларін

Мистецька кар’єра Дмитра почалась у 1977-му році. Тоді він взяв участь у закритій виставці автопортретів київських митців у майстерні художників Григор’євих, де був помічений, зокрема, Анатолієм Лимарєвим, який запросив Дмитра до його студії. Цього ж року його картина Блакитний Снов молодшого Якутовича (котрий, до речі, підписується Дякутом) експонувалась на першій Всеукраїнській Республіканській виставці Я люблю тебе, життя. Його перша персональна виставка відбулась у 2001-му році у Києво-Печерській Лаврі та мала назву Кроки на зустріч.

Дмитро Якутович. Гурзуф, 1965. Автор фото — Георгій Якутович. З архіву родини

За словами Дякута, його улюблені художники — Клод Моне, Поль Сезанн, Джорджо Моранді та Казимир Малевич. Великий вплив на нього також здійснили роботи Катерини Білокур та Марії Приймаченко. У дитинстві Дмитро часто відвідував Музей народного мистецтва, де й дізнався про їхню творчість. На його думку, ці дві українські художниці створювали роботи на дуже високому рівні.

Дмитро Якутович. Осінній натюрморт, 1989, полотно, олія, 70х50. Фото — Вен. Ларін

Однією зі своїх найкращих картин (поруч з полотном Літо минає) Дмитро вважає роботу Осінній натюрморт. Художник визначає її як «пастозну, корпусну роботу», додаючи, що вона — неповторна.

Дмитро Якутович. Лісові візерунки ранкового Седнева, 1983, полотно на картоні, олія, 60х50. Фото — Вен. Ларін

Дмитро Якутович. Чайник та рибні котлети, 2001, полотно на картоні, олія, 50х50. Фото — Вен. Ларін

Дмитрові подобаються картини, в які «вкладено душу». Наприклад, полотно Чайник і смажені котлети для Дмитра є важливим твором через те, що він «емоційно відкритий, в ньому багато свіжого повітря». А історія створення картини Лісові візерунки ранкового Седнева дуже проста: митець згадує, що того дня були «красиві морозні візерунки», тож він «не витримав» і почав їх писати. Вона великою мірою демонструє тонку чутливість Дмитра до навколишнього середовища, його здатність помічати невеликі зміни та відшукувати красу у дрібних деталях.

Дмитро Якутович. Літній автопортрет, 1989, полотно на картоні, олія, 70х50. Фото — Вен. Ларін

Художник продовжує крокувати назустріч справжньому напруженому кольору. В нього безліч творчих планів: зараз митець планує декілька виставок, одна з них відбуватиметься у Будинку ветеранів. У 2020-му році Дмитро бажає реалізувати велику виставку, присвячену родині Якутовичів. «Всі Якутовичі та одна Павловська» — жартівливо підмічає він.

Дмитро Якутович. Лісова хаща, 1997, полотно на картоні, олія, 80х50. Фото — Вен. Ларін

Дмитро Якутович. Гурзуф, 1965. Автор фото — Георгій Якутович. З архіву родини