У Радянському Союзі дитячим книжкам надавалась особлива увага, адже саме вони мали бути засобом виховання «нової радянської людини». У 1920-х роках, коли відбувалось формування нових принципів книжкової графіки, ілюстратори зверталися до досвіду авангарду минулого десятиліття — супрематичних експериментів Казимира Малевича, видавничих ініціатив «Спілки молоді», «Першого журналу російських футуристів» та «Гілеї» (літературно-художнього об’єднання футуристів, одним із засновників якого був український митець Давид Бурлюком). Тоді в дитячій книзі працювали майже усі визнані сьогодні митці та мисткині: від Володимира Татліна до Олександри Екстер. Так, наприклад, провідний конструктивіст того періоду Лазар Лисицький, відомий під ім’ям Ель, оформив книги «Кізка» (1919) та «Субота у лісі» (1920), котрі були надруковані в Києві їдишем. В останній з них дерева були зображені літерами, тобто графічні форми стали репрезентацією природи. Наступним кроком до побудови сюжету виключно шляхом використання типографських знаків та геометричних конструкцій для Еля Лисицького стала розробка твору «Супрематична казка про два квадрати в шести спорудах» (Вітебськ, 1920), який наразі є найбільш відомою книгою епохи конструктивізму.

Георгій Якутович. Ескіз ілюстрації до книги «Про бідного парубка і Марка багатого», 1960, олівець

Георгій Якутович. Ілюстрація до книги «Про бідного парубка і Марка багатого», видавництво дитячої літератури «Веселка»,Київ, 1960, підфарбована ліногравюра

Саме в період 1920-х розгорнулась жорстка полеміка щодо казок. Наприклад, Надія Крупська, яка на той час займала авторитетну позицію у сфері державного регулювання освіти, вважала їх «буржуазною формою ескапізму» через наявність елементу фантазії у казкових сюжетах та гостро критикувала діяльність Корнія Чуковського, автора багатьох дитячих книжок радянського періоду. Казки були остаточно реабілітовані вже у 1934-му році в межах Першого з’їзду радянських письменників за сприяння дитячого письменника Самуїла Маршака. Іронічно, що саме на тому з’їзді був затверджений соціалістичний реалізм як «офіційний метод» радянського мистецтва, тож авангардні тенденції в книжковому оформленні відтоді заборонялись на державному рівні.

В Україні перше видавництво дитячої літератури з’явилось 9-го березня 1934-го (за півроку після відкриття такої ж інституції в Москві та Ленінграді) і отримало назву Дитвидав УРСР. Під час Другої світової війни книжки видавались редакцією дитячої літератури «Молодь». У 1956-му році на її базі була створена нова інституція зі старою назвою — Дитвидав УРСР. У 1964-му році видавництво було перейменовано на «Веселку», яке під цією назвою існує досі.

Георгій Якутович. Ілюстрація до книги Дмитра Павличка «Золоторогий олень», обкладинка, видавництво дитячої літератури «Веселка», Київ, 1970, офорт

1960-ті роки для Георгія були періодом праці над «Тінями забутих предків». У 1965-му, між роботою над фільмом та книгою, Юра звертається до українських народних дум, оформлюючи збірку оповідань за їхніми мотивами Марії Пригари «Козак Голота». У цій книзі кожному переказу передує одне повносторінкове зображення, а в тексті розміщені напівсмугові ілюстрації. Художня мова, обрана Якутовичем, для цієї книги вже значно відрізняється від використаної ним в оформленні попередніх двох книг. У передачі сюжету та форми дум для молодого читача митець відповідно концентрується на ритмі та епічності у зображенні, що досягається використанням кривих, близьким до орнаментального. Георгій і для цієї книги розробив авторський шрифт. Важливим елементом оформлення збірки «Козак Голота» є також робота художника з кольором: Юра підфарбував фронтисписи та шмуцтитули ліногравюр аквареллю у незвичний спосіб, контуруючи лінії, котрі утворюють персонажів. Цей авторський прийом надав глибини та об’єму ілюстраціям, проте, на жаль, у 1980-му році збірка була перевидана лише із чорно-білими зображеннями.

Георгій Якутович. Ілюстрація до книги Дмитра Павличка «Золоторогий олень», обкладинка, видавництво дитячої літератури «Веселка», Київ, 1970, офорт

На початку 1970-х років Георгій оформив книжку Дмитра Павличка «Золоторогий олень», в якій досяг органічного поєднання візуальної та текстової частин. Сюжет поеми розгортається в Карпатах, тож митець в розробці ілюстрацій працював зі своєю улюбленою темою. Великого значення в офортах Якутовича набули природні форми — місяць, сонце, квіти, листки, дерева тощо — які у оздобленні різнонаправлених кривих утворюють карпатські ландшафти. Лідія Попова, авторка однієї з книг про Георгія Якутовича, що вийшла у 1988-му році, в часи «перебудови», зазначала, що саме у цих ілюстраціях митець переосмислює народні традиції оздоблення вишиванок та розпису кахлів для печі, вперше відмовляючись від монументальних гравюр на дереві чи лінолеумі на користь офорту. Дійсно, ілюстраціям Георгія до твору «Золоторогий олень» властиві орнаментальність та декоративність, котрі досягаються шляхом надмірної деталізації фону та повторів графічних елементів. У цьому контексті схематичність у зображенні персонажів та концентрація на їхніх найвиразніших рисах додають роботам художника невимушеності, споріднюючи його творчість з дитячими малюнками, що сприяє адаптації тексту для юних читачів.

Георгій Якутович. Ескіз ілюстрації до книги Дмитра Павличка «Золоторогий олень», 1970, вугілля

Георгій Якутович. Ілюстрація до книги Дмитра Павличка «Золоторогий олень», видавництво дитячої літератури «Веселка», Київ, 1970, офорт

Відомо, що період «застою» був особливо тяжким для мистецького середовища України. І хоча соцреалістичні принципи на кшталт «партійності» та «народності» не набули такого значення у сфері дитячої ілюстрації, як у живописі, пропагандистські видання були основою тематичних планів видавництв. Так, наприклад, у період 1968–1973-х років редакція видавництва «Веселка» надавала значної уваги «керівній ролі партії та її творцю Володимиру Іллічу Леніну» та «героїчному шляху Радянської держави». У 1970-му, до 100-річчя з дня народження Леніна, була створена справжня «українська ленініана для юних читачів», що налічувала понад п’ятдесят видань. Тож книжка «Золоторогий олень» значно вирізнялася серед продукції «Веселки».

Проте редакція видавництва дійсно надавала неабиякого значення дитячій ілюстрації: регулярно відбувалися зустрічі письменників, художників, вчителів шкіл та працівників поліграфії, присвячені питанням художнього оформлення дитячих книжок, та проходили республіканські виставки-конкурси. В межах однієї з таких виставок 1977-го року, що мала назву «Мистецтво оформлення дитячої та юнацької книги», разом з ілюстраціями Ольги Якутович до творів Максима Горького «Горобеня» та Лева Толстого «Мурашка та голубка», експонувалися роботи Георгія Якутовича до збірки оповідань Марка Черемшини «Злодія зловили». Ця книга була надрукована «Веселкою» у 1974-му році, ілюстрації до неї виконані у техніці офорту. Художник знову модифікує власний художній стиль, додаючи нові елементи, проте залишається впізнаваним. В ілюстраціях до «Злодія зловили» Георгій не вдається до схематичності у зображенні персонажів, властивій його роботам до твору «Золоторогий олень». Він детально пропрацьовує кожен елемент ілюстрації; величезна кількість мікроскопічних штрихів надає його роботам виразності та візуальної єдності. Поруч з персонажами митець розташовує зображення величезних квітів та метеликів, що (зовсім не відповідаючи принципам соцреалізму) надає сценам інтимності та доречного драматизму. У шмуцтитулах художник концентрується на найяскравіших образах з оповідань, створюючи з них цілісну композицію, фактично переповідаючи сюжет твору однією ілюстрацією. Як в оформленні інших дитячих книжок, Георгій розробляє шрифт для «Злодія зловили», який, витримуючи стиль ілюстрацій, органічно поєднується з текстом.

Георгій Якутович. Ілюстрація до книги Марка Черемшини «Злодія зловили»,оповідання «Карби», шмуцтитул, видавництво дитячої літератури «Веселка», Київ, 1974, офорт

Оформлення дитячої літератури в Україні за радянських часів ще потребує ретельного вивчення та дослідження. У цьому епізоді ми спробували коротко окреслити розвиток сфери дитячої ілюстрації та підняти питання про необхідність виокремлення зразків сумлінної роботи митців над книжковим оформленням серед посередніх пропагандистських творів. Для Георгія Якутовича оформлення книг не було засобом заробітку грошей — Сергій згадував, що батько ніколи не намагався проштовхнути свої роботи у видавництвах, мав позицію «якщо хочете — публікуйте». Для Юри сфера дитячої ілюстрації стала простором пошуку та розвитку власної художньої мови, і наразі розвідка творчості інших митців та мисткинь, які так само ставились до оформлення дитячої літератури, є необхідною, насамперед, для глибшого розуміння мистецьких явищ України.

В підготовці епізоду використані такі матеріали:
Штейнер Е. Авангард и построение нового человека: Искусство советской детской книги 1920-х годов / Евгений Штейнер. – Москва: Новое литературное обозрение, 2002. – С. 24, 43–45.
Catriona Kelly, “‘Thank-You for the Wonderful Book’: Soviet Child Readers and the Management of Children’s Reading, 1950-1975,” Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History 6, no. 4 (November 23, 2005): 717–53, https://doi.org/10.1353/kri.2005.0054.
Попова Л. Г. Якутович / Лидия Попова. – Москва: Советский художник, 1988. – С.43, 68.
Описи фонду № 667; Республіканська виставка-конкурс «Мистецтво оформлення дитячої та юнацької книги» видавництв «Веселка» та «Молодь», фонд 986, опис 1, справа 313. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.
Спогади Сергія Якутовича про батька, Георгія Якутовича, опубліковані в Ліміна П. Як у Тіні. Георгій Якутович як ілюстратор книги «Тіні забутих предків» / П. Ліміна, П. Гудімов. – Київ: Видавництво Артбук, 2017.— С.161.