02

Лютий

2018

Тіні забутих предків

Шістдесяті роки стали часом пошуків нової мови для візуального мистецтва: кінематографу, книжкового оформлення, живопису, театру. Не тільки на території України та СРСР, але й у західних країнах – з різних причин, це десятиліття створило умови для переоцінки попередніх підходів до творчості та їхніх радикальних змін. Для української культури цим «радикальним» стало переосмислення повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Саме на його основі митці та мисткині реалізували новий продукт, який не став масовим і не здобув надширокої популярності, але створив альтернативу: як можна подивитися на вже знайомі речі не звертаючись до вже неактуальних форм.

Фільм і книга (як мистецький об’єкт) – такі два способи перепрочитання класики були запропоновані шістдесятими. Знімальний майданчик «Тіней…» у 1963-1965 роках був не тільки місцем створення одного з шедеврів українського кінематографу, але й об’єднав талановитих людей того часу: Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Георгія Якутовича, Івана Миколайчука, Ларису Кадочникову, Лідію Байкову та інших. Книжкове оформлення повісті Якутовичем стало більш особистим процесом, який розкрив персональні творчі пошуки художника та продемонстрував загальне прагнення графіків до гармонійного дизайну книги. Але обидва феномени завжди розповідали про щось більше: про те, як змінювалося ставлення митців до культури та світу.

Що цікавить більше?
Коли у 1960-х роках митця Григорія Гавриленка звільнили з Київського художнього інституту за інакодумство, Георгій Якутович залишив свою посаду в КХІ у знак протесту.